Дівчинку шести років приводять до школи. На співбесіді її запитують, скільки вона знає пір року. Дівчинка на хвилинку замислюється і впевнено каже:
— Шість!..
Директор тактовно їй натякає:
— А як подумати?.. Ну, подумай…
Дівчинка знову на мить зависає і каже:
— Слово честі, більше не пам’ятаю… Шість!..
Директор виразно дивиться на почервонілу матір дівчинки, покашлює і відправляє їх на хвилиночку в коридор. Там мама обурено питає доньку:
— Ну, Олено, і що це було?
— Мамо, мамо…, — зі сльозами на очах відповідає донька, — я й справді не пам’ятаю більше жодної «Пори року», крім Вівальді, Гайдна, П’яццола, Лусьє, Чайковського та Глазунова! ..
Мама:
-Олено! А Десятников, а Кейдж?
Є такий гарний кейс про два магазини цукерок. Цукерки в обох магазинах коштували приблизно однаково, але діти любили один, а другий недолюблювали.
Чому?
Тому що в одному магазині дитина говорила: «Мені 300 грам цукерок», і продавець клав на ваги спочатку багато цукерок, ну, грам 500, а потім «віднімав» цукерки, поки не виходило 300.
І дитина дивилася, як цукерок на терезах стає все менше.
А в іншому, улюбленому магазині, продавець клав на ваги мало, 100 грамів, а потім додавав і додавав.
До трьохсот. І дітям подобалося дивитись, як їм кладуть цукерки, а не забирають. І вони приходили туди, де не забирають.
— Як називається Ваша дисертація?
-«Як решітою воду носити».
— Ну що Ви, голубчику! Хто ж таку дисертацію називає? Назвіть її так:
«Аналіз проблем транспортування речовини в рідкому агрегатному стані в судинах із перфорованим дном».
— Професоре, а як називалася ваша дисертація? -«Вплив російських народних музичних кнопкових інструментів на розвиток релігійно-філософської думки Росії кінця ХVIII початку ХХ століття».
-Тобто «На хріна попу баян»?